В одному великому місті жила була маленька дівчинка Даринка. Така собі чарівна, з кирпатим носиком, блакитними оченятами і рудим волосся. Завжди усміхнена, ввічлива, добра, гарна, слухняна дівчинка. Всі любили Даринку, дарували їй подарунки: бабуся – цукерки, дідусь – велосипеда подарував; мама і тато – аж мобільний телефон. І вона була веселою і доброю дівчинкою, тільки був у неї один недолік: не любила Даринка вмиватися – води боялася. Вранці прокинеться, треба збиратися до дитячого садка, бабуся каже: «Даринка, йди вмиватися та чистити зуби».
А Даринка вередує або хитрує:
– Не буду! – гучно кричить.
Бабуся її відведе до ванної кімнати, дасть мило в руки, а сама йде собі у ранкових справах. Даринка кран відкриє, воду пальчиком помацає, позіхне, ще постоїть, мізинчик водою намочить і все, кран закриє і нібито вмилася.
– Вмилася? – запитує бабуся.
– Авжеж, вмилася! – хитає головою Даринка.
І така історія траплялася кожний день. Аж поки не вийшло ось що. Одного разу Даринка прийшла до дитячого садка, хотіла з дітками привітатися за руки, іграшками обмінятися, а малята раптом заверещали і розбіглися в різні боки. Хотіла дівчинка квіточки у горщику погладити, а квіточки від неї відштовхнулись. Підійшла до шафи з книжками – книжки у лівий бік полиці сховалися. Даринка спочатку злякалася. Не зрозуміла, що відбувається. Потім засмутилася. Ніхто з нею гратися не хоче. Ввечері прийшла за нею мама у дитячий садок, Даринка до нею підбігла.
– Ой, – сплеснула руками мама, – доню, що ж з тобою сталося?
Глянула Даринка на себе в дзеркало і злякалася. Замість руденької, рум’яної дівчинки на неї дивиться якесь брудне чудовисько.
– Напевно, мене злий чарівник зачарував! – злякалася Даринка.
– Я знаю цього чарівника, – зітхнула мама, – звуть його Брудне гидке каченя і приходить воно до дітей, які не люблять умиватися. Але ти не бійся, я знаю, як його прогнати. Ось тобі чарівний шматочок мила. Намилюй їм по черзі щічки, носик, ротик, вушка, руки, а потім змий звичайною водою з-під крана. Даринка зраділа, узяла у мами мило і зробила все так, як мама сказала.
– Вийшло! – радісно промовила Даринка, коли вмилася. – Тільки ти, мамо, що не прибирай своє чарівне мило, а то раптом мене знову зачарує!
З тих пір Даринка кожен день вмивається з милом. І зле Брудне гидке каченя до неї більше у гості не навідувалося.